Гуляли з мамою Соні, ходили в піцерію. Колись би нізащо не змогла уявити, що приїжджаючи в Україну, буду обов'язково з нею бачитись. І що вона буде мені радіти.

Подивились з батьками "Коко", знову плакала, як і колись. Згадай мене…

А ще я робила батькам карбонару. Італійський день сьогодні.

Вже аж прикро, що днями такий гарний настрій, такі гарні люди, а вечорами без причини накриває. Ніби я розучилась бути одна. Хоча я навіть не знаю, чи я сумую за Льошею. Ніби й так… Але може, просто за чиєюсь присутністю? Засинаю-то я все одно майже завжди одна, Льоша на дивані.

І знову я скочуюсь в свої румінації. А можна ж зупинитись на тому, що провела чудовий день з своїми і чужими батьками. Ще й у брата була. Вже майже там прописалася. Так радію, що він мене до себе кличе. Компенсую за дитинство. Цікаво, він теж?